Айкідо – це сучасне японське бойове мистецтво, створене в XX столітті О-Сенсеєм (Великим Вчителем) Моріхеєм Уесібою. На відміну від багатьох інших бойових мистецтв, основною метою Айкідо є не перемога над противником або його знищення, а нейтралізація агресії та досягнення гармонії. Назва складається з трьох ієрогліфів:
Ай (合) – гармонія, єднання, злиття
Кі (気) – дух, життєва енергія, розум
До (道) – шлях, спосіб
Таким чином, "Айкідо" найчастіше перекладають як "Шлях до гармонії духу" або "Шлях злиття з життєвою енергією". Це мистецтво самозахисту, яке вчить використовувати силу і інерцію самого нападника проти нього, не завдаючи йому зайвої шкоди.
Тренувальний процес в Айкідо будується на відпрацюванні технічних прийомів у парі. Один партнер здійснює атаку (захват чи удар), а інший – виконує захисну техніку.
Важливими елементами Айкідо є:
Мистецтво безпечних падінь та страхувань (укемі). Оскільки техніки Айкідо часто закінчуються потужними кидками, вміння укэ правильно і безпечно впасти є життєво важливою навичкою.
Удари, які наносяться у вразливі місця (атемі). В Айкідо атемі використовуються переважно для відволікання уваги, виведення з рівноваги або розриву захвату.
Тренування зі зброєю – є невід'ємною частиною багатьох стилів Айкідо. Використовуються три основні види зброї: Боккен (дерев'яний меч), Дзьо (дерев'яна палиця) і Танто (дерев'яний ніж). Такі тренування допомагають краще зрозуміти принципи дистанції, часу та руху.
Моріхей Уесіба (1883–1969) був видатним майстром багатьох традиційних японських бойових мистецтв, включаючи Дайто-рю Айкі-дзюдзюцу, кендзюцу (фехтування мечем) та соудзюцу (володіння списом).
Переживши жахи війни, Уесіба глибоко переосмислив суть бойових мистецтв. Він дійшов висновку, що справжнє Будо (шлях воїна) – це не шлях руйнації та смерті, а шлях гармонії, любові і захисту всього життя. Тому він переробив та спростив техніки Дайто-рю, а також додав до них яскраво виражений духовний аспект, створивши Айкідо. Центральна ідея О-Сенсея полягала в тому, що бойове мистецтво має служити не для перемоги над іншими, а для перемоги над собою – над власним егоїзмом, страхом і агресією.
Філософія Айкідо унікальна. Вона відкидає змагальний аспект, який є у більшості видів спорту та єдиноборств. Айкідо – це не просто спосіб самооборони. Це шлях самовдосконалення, дисципліни та пошуку гармонії з собою та навколишнім світом.
Використання сили противника
Замість того, щоб блокувати атаку грубою силою, айкідока (практикуючий Айкідо) зливається з рухом нападаючого, перенаправляє його енергію і виводить його з рівноваги.
Відсутність змагань
В традиційному Айкідо немає спарингів чи турнірів. Вважається, що дух змагання породжує его і бажання домінувати, що суперечить ідеї гармонії.
Гармонія та неопір
Основне завдання – не протистояти силі, а «вписатися» в неї, контролюючи центр противника.
Рух та відхід з лінії атаки
Айкідока постійно рухається, йдучи з лінії удару чи захвату, що дозволяє йому зайняти вигідну позицію для виконання техніки.
Духовний розвиток
Тренування спрямовані не лише на фізичне, а й на духовне вдосконалення, розвиток спокою, концентрації та поваги до партнера.
Після смерті Моріхея Уесіби Айкідо в його класичному вигляді продовжує розвиток у наші дні в рамках організації Aikikai Foundation (Aikido Aikikai).
Деякі з учнів О-Сенсея заснували власні напрями Айкідо. Сучасні стилі дотримуються базових принципів, але мають відмінності в деяких акцентах та методології навчання.
Одним з таких технічних новаторів Айкідо став Shoji Nishio, який протягом 30 років створював методику навчання та прив'язку всіх рухів Айкідо до різних видів зброї та різновидів атак. Сьогодні цей стиль Айкідо відомий як Nishio Budo.